Історична довідка

Будищенська сільська рада об»єднує чотири села: Будище, Лозівок, Єлизаветівка, Новоселівка, які географічно знаходяться на берегах річок Дніпра та Вільшанки та огорнуті Мошногірськими лісами.

День села в с.Будище святкується 9 жовтня.

Перша письмова згадка про село Будище відноситься до 1036 року. В 20-х роках ХІ ст.. до 1036 року селом володів князь Мстислав, брат київського князя Ярослава. В «Історії міст і сіл УРСР. Черкаська область» говориться, що назва села походить від «буд, що їх споруджували жителі, добуваючи з дерева дьоготь, смолу». В самому ж селі Будище існує своя легенда щодо назви села. Мовляв, копав селянин землянку край дороги. Перехожі запитували: «Невже тут буде хтось жити, в цих зарослях і болотах?», а селянин відповідає: «Буде ще». Третє припущення відносно назви стверджує, що перші поселенці селились на високих горбах, які не заливалися під час повені. І коли перехожі запитували, чи не бояться вони жити так далеко одне від одного, то новосели відповідали, що всі під Богом ходять, а люди «будуть ще».

За Андрусівською угодою 1667 року село опинилося на території, що була нейтральною між Російською державою і Польщею. У ХУШ ст. землі втратили свою незалежність і перейшли у власність польських панів. Спочатку село належало князю Янушу Вишневецькому, пізніше його дочка Уршуля вийшла заміж за польсько-литовського магната Радзивілла. Потім землі перейшли до графа Моравського, який продав їх Любомирському. Останній проміняв ці території князю Потьомкіну, за маєток у Литві.

Лаврентій Похилевич в «Сказаниях о населенных местностях Киевской губернии» пише, що на 1864 рік в Будищах проживало 968 чол., в Лозівку – 565, а Єлизаветівці – 174.  Доречі, в останньому населення «все великоросияне, переведенные недавно (в начале текущего века) из великороссийских имений князя».

Князь Потьомкін заповідав мошнівський кущ сіл племінниці Олександрі Енгельгард (по чоловіку, гетьману польських військ) Браніцькій. Пані Олександра подарувала маєток дочці Єлизаветі, яка пізніше вийшла заміж за князя Воронцова. Після смерті князя у 1856 році землі дістались поміщиці Балашевій, яка була останньою власницею села.

В той час, коли села належало князю Воронцову, за його наказом було збудовано так званий стовп Святослава, названого на честь Київського князя Святослава, який здобувши перемогу над печенігами і повертаючись до Києва, зупинявся тут зі своїм військом під Мошногір»ям. Цю споруду називали ще Святославова башта, або Балита Святослава.  Стовп було збудовано в 1845 році. Це була трикутна споруда на два поверхи.

На думку вчених, архітектурні споруди Мошнівського маєтку побудовані за проектами Торічеллі, який вірогідно використав досвід західної архітектури.

У період Великої Вітчизняної війни башту було зруйновано. Другою архітектурною спорудою  цього часу став будинок графа Воронцова. Крім будинку було закладено прекрасний англійський парк із збереженням природного краєвиду, створено оранжерею із екзотичними павами і звіринець. У збудованому палаці була бібліотека, кімнати для відпочинку.

Чимало жителів с.Будище брали участь у повстанні гетьмана Павлюка «Коліївщина».

У 1896 році село Будище мало 288 дворів,  1543  жителів, із них 750 – чоловіків і 793 – жінок. Головне заняття населення – хліборобство. Крім того, селяни виїжджали на заробітки в Херсонську, Катеринославську та Київські губернії.

В 1905 році селяни брали участь в російсько-японській війні: Голуб Павло – у Цусімській морській битві, Голуб Єфрем Якович – на сопках Маньчжурії.

В селі Єлизаветівка жив Василь Пригорніцький, який у 1905 році служив на броненосці «Потьомкін».

До Жовтневої революції населення займалося різними промислами. Оскільки землі було мало, то значна частина селян змушена була ходити на відхожі промисли – каменотесний, грабарський, лісовий.

У центрі села, де зараз магазин, була розташована школа, в якій викладалися: буквар, граматика, псалтир, Євангеліє.

Колгосп у селі Будище організовано в жовтні 1929 року на подвір»ї Максима Левовича Хижняк.

Під час голодомору 1932-1933 рр. померло майже 50% жителів сіл Будище, Єлизаветівка, Лозівка.

Жертвами політичних репресій стали вантажник пристані П.І.Гущенко, рульовий теплоходу  С.Ф.Ісаєнко  з с.Лозівок та інші.

Тяжким випробуванням для будищан стала Велика Вітчизняна війна. Восени 1943 року, рятуючись від окупантів¸ всі жителі села перебралися під охорону партизан у так звані громадські табори, які знаходилися на островах «Чайчин», «Любчин». Багато будищан, разом із десантниками і партизанами брали участь у боях за Свидівоцький плацдарм – 14 листопада 1943 року. Фашисти спалили село. Із 500 будинків залишилося 20 будівель. Майже повністю була зруйнована школа. У Великій Вітчизняній війні загинуло 270 осіб.

У післявоєнний період розвивається колгоспне виробництво. Об»єднаються колгоспи села Лозівок і села Будище в один – «Перемога».

У 1958 році збудовано приміщення сільської ради, в 1960 році – ФАП, Будинок Культури, в 1978 році – дитячий садок, в 1988 році - середня школа.

У роки незалежності на території села, відповідно до нової аграрної політики на базі птахофабрики «Перемога» створено нове господарство Дочірнє підприємство «Перемога Нова» - одне з найбільших птахівничих господарств на Україні, що розширює свої потужності.

Логін: *

Пароль: *